8 грудня 2016

Фармацевт Вікторія Михайлова: «У тренді – виробництво “ліків-за-потребою” для індивідуального лікування»

Більшість знають Вікторію Михайлову як літературного менеджера й організатора конкурсу українських детективів. Але для неї література – хобі, яке вона успішно поєднує із науковими дослідженнями як доктор наук з фармацевтики і керівною посадою в одній із найбільших німецьких фармкорпорацій, зокрема відповідає за якість продукції. Завершивши навчання у Львові, вступила в аспірантуру у місті Дюссельдорф, де й працювала над дисертацією: експериментувала із сумішшю мікро- та наночастинок для лікування астми. Наразі молоді науковці з Австрії продовжують розпочату нею тему, а сама Вікторія розповідає Platfor.ma про різницю в освіті та науці в Україні і Німеччині, тренди у сучасній фармацевтиці і чому в науковців часом замість серцевих капель винаходиться Віагра.

 


Про розгалужену фармацію

З самого початку фармація була лише одним із медичних фахів. Всього кілька століть тому її виокремили у наукову галузь, яка тепер перетворилась на дуже комплексну, багатошарову дисципліну.

 

У сучасної фармації як науки є багато напрямків. Фармацевти-науковці можуть працювати над фундаментальними дослідженнями на рівні самих основ (фізичних, біологічних, хімічних). Або проводити прикладні дослідження – як-от розробляти ефективний метод введення інсуліну в організм людини чи лікування різноманітних злоякісних ракових пухлин.

 

Науковці, які працюють в інститутах фармацевтичної технології, досліджують покращення технології виробництва препаратів. Наприклад, темою дослідження може бути питання, у якій формі (таблетки, капсули, свічки, мазі або уколи) необхідно вводити в організм діючу речовину, на яких промислових апаратах виготовлятимуть ці ліки пізніше.

 

Нас цікавить, що саме відбувається з активною лікарською речовиною в організмі, яким шляхом вона буде з нього виводитися. Фармацевти-хіміки працюють над розробкою молекул активних речовин. І це лише початок довгого та складного шляху розробки лікарського препарату. А в кінці цього шляху будуть клінічні дослідження, у яких братимуть участь здорові люди, а лише після успішних результатів – хворі пацієнти (вони можуть роками чекати на нові препарати).

 

Наразі дуже популярними є методи комп´ютерного моделювання. У цьому випадку науковець проводить всі попередні розрахунки у спеціальних програмах, і, можливо, через довгий час пошуку розрахує стабільну конфігурацію молекули.

 

Фармацевти-біологи працюють над темами, пов´язаними з лікарськими рослинами, молекулярно-біологічними основами, або препаратами, які виготовлені генно-інженерними методами. Крім наведенних прикладів є ще й інші напрямки для роботи фармацевта-науковця, як-от клінічна або епідеміологічна фармація.

 

Про один іспит за семестр

З самого початку я знала, що не хочу працювати в аптеці, і бачила своє майбутнє у фармацевтичній індустрії. Тому вибір впав на фах «промислова фармація», який можна здобути у Львівському національному політехнічному університеті. Після закінчення закладу я поїхала до Німеччини і після складання мовного іспиту та підтвердження диплому розпочала захист докторської дисертації в Інституті фармацевтичних технологій та біофармації у місті Дюссельдорф.

 

Під час захисту я вела практику у студентів-фармацевтів, тому можу порівнювати навчальні системи саме для цієї спеціальності в обох країнах. 

В Україні навчальні плани перевантажені предметами, користь від яких для студентів можна поставити під сумнів.

Студенти не розуміють практичного значення, наприклад, такого предмету як «політологія». Тобто всі знають, що його треба здати для «галочки», часто зубрять лише найнеобхіднiше (та відразу після іспиту забувають) або дають хабаря. Після отримання диплому фахівця в Україні молоді спеціалісти приходять на нове місце праці і повинні все починати з нуля. Знання, здобуті за п´ять років навчання, виявляються нікому не потрібними.

 

Хоча у Німеччині для фаху «фармація» немає вступних іспитів, але лише абітурієнти, у яких високi бали з випускних іспитів, мають шанси отримати навчальне місце. Студенти вчаться вісім семестрів, а далі – обов´язковий практичний рік в аптеці або в фармацевтичний індустрії. Всі предмети, які входять до обов´язкового навчального плану, пов´язані з майбутньою спеціальністю, тобто студенти розуміють, для чого їм приходити на першу пару, яка починається о восьмій ранку, писати протоколи з практичних занять після 5-годинної практики та до дев´ятої вечора вчитися у бібліотеці.

 

Тут немає безкінечних заліків і контрольних робіт. Залежно від предмету, який вивчає студент у відповідному семестрі, йому необхідно буде здати лише один-єдиний іспит – наприкінці навчального семестру. Цей іспит триватиме до чотирьох годин, і для нього треба готувати весь матеріал, який вивчався протягом трьох-чотирьох місяців. Досить часто під час одного семестру вивчається лише один предмет. Якщо порівняти з українською системою навчання, коли за семестр студенти мусять вчити до п'ятнадцяти предметів, то стає зрозумілим, що випускники німецьких університетів мають набагато ґрунтовніші знання, які відразу можна застосовувати на новому робочому місці.

 

 

 

Про одну історію з кавою

Вже після захисту та багатьох років роботи у фармацевтичній індустрії мені довелося знову навчатися в Україні – у Харківському фармацевтичному університеті. Для того, щоб отримати апробацію «аптекаря» у Німеччині, мені необхідно було мати український сертифікат «провізора». Це навчання потрапляло під категорію «друга вища освіта», тобто мої одногрупники не були свіжими випускниками шкіл, а мали закінчену вищу освіту та досвід роботи керівниками аптек.

 

З самого першого дня навчання деякі викладачі ставилися до нас, спеціалістів зі стажем роботи, як до «тупих студентів», які тільки про те й думають, як втекти з лекцій та практичних робіт. Постійні перевірки присутності, нескінченні контрольні та заліки, переписування матеріалу з підручників у зошити спочатку дивували мене. А візити помічника декана під час останньої пари у неділю, біля восьмої вечора трохи шокували. Тому що коли до аудиторії заходить «пан замдекана», то всі присутні мають встати, і це не важливо, що студенти зняли мокре від дощу взуття і мають тепер босоніж стояти на холодній підлозі, або що багато студентів старші за віком, ніж він. Під час цього навчання мене найбільше вразила не кількість предметів, хоча цього разу всі вони мали безпосереднє відношення до фармації, а ставлення викладачів до студентів. Звичайно, були і позитивні приклади цих відносин, але у більшості випадків співпраця будувалася за схемою «я – бог, а ти – дурень».

 

У німецьких університетах є звичайною ситуація, коли студенти п’ють на парах каву або навіть їдять печиво. Вони слідкують за своїм харчуванням та не знають, на відміну від українських студентів та викладачів, про те, що гастрит має бути у кожного нормального студента. Ще до сих пір зі сміхом пригадую ситуацію, коли на самому початку навчання у Харкові прийшла на пару з кавою у пластиковому стаканчику. Тоді на вулиці було досить холодно, постійно дощило, а я хотіла зігрітися. 

Бідна викладачка, побачивши у мене той стаканчик, ледь не зомліла від моєї «нахабності». І після декількох хвилин дискусій про те, що це не кафетерій, та я собі багато дозволяю, повідомила мені, що «от, почекайте, ми ще на іспиті побачимося».

Але наприкінці ми всі успішно закінчили наше навчання. Мої одногрупники надалі працюють у аптеках, тепер маючи можливість керувати ними офіційно як провізори. А я готую документи, щоб подати їх для отримання дозволу на допуск до іспиту-апробації німецького аптекаря.


Про сучасне обладнання і «музейні експонати»

Від своїх українських знайомих, які захищали дисертації, знаю, що вони докладали багато зусиль для виконання формальних умов, тобто на «попередній захист», здачу академічного мінімуму, пошуку коштів на запрошення екзаменаційної комісії та «організації поляни на рівні». Хоча я впевнена, що аспіранти в Україні працюють над сучасними, важливими темами. Досить часто їм на заваді стає нестача достатнього фінансування та старе обладнання.

 

Університет у Дюссельдорфі, зокрема різноманітні кафедри фармацевтичних спеціальностей, сучасно обладнані, а за потребою можна проводити досліди в інших унівеситетах країни або закордоном. Тема дисертації має обов´язково бути інновативною, а не переливання «з пустого у порожнє». Хоча якщо університетські інститути обладнані найсучаснішою технікою та у бібліотеках є доступ до літератури про новітні технологічні розробки (на що виділяються державні кошти), то у цьому випадку набагато легше розробляти щось нове, те що ще ніколи ніхто до тебе не робив. З «музейними експонатами», якими обладнані деякі університети України, інноваційність наукових робіт під питанням. Адже в українського аспіранта може навіть не бути можливості робити потрібні практичні досліди.

 

Докторант може під час роботи над темою писати статті для наукових журналів та виступати на фахових конференціях, але це не є обов´язковою умовою для захисту. Хочеш собі працювати у своїй лабораторії – працюй, хочеш виступити з доповіддю на міжнародному конгресі – також ніяких обмежень. Головне – час від часу обговорювати отримані результати проведених дослідів з науковим керівником і переконати комісію із чотирьох професорів із різних інститутів під час захисту тривалистю у 60 хвилин, що твоя робота вартісна того, щоби ти отимав звання доктора.


Про 13 років тестувань

Розробка будь-якого лікарського препарату – це міждисциплінарна робота різноманітних фахівців, як-от фармацевт-хімік, -технолог, -фармаколог, клінічний фармацевт тощо. У реальному житті розробка медикаменту займає у середньому тринадцять років і відбувається у чотири стадії:

  1. Спочатку необхідно прийняти рішення, проти якої хвороби, лікування якої доcі не є ефективним, буде розроблятися препарат;
  2. Далі науковці вишукують «слабке місце хвороби». Саме на це місце (молекули в організмі, рецептори) повинен діяти майбутній лікарський препарат;
  3. Науковці починають розробляти речовину, молекулу, яка, можливо, вилікує від хвороби або полегшить її перебіг;
  4. Далі потрібно перевірити, чи ця нова лікарська речовина взагалі діє та чи не руйнує тканини, чи не є шкідливою, отруйною для клітин. Для цих досліджень використовують клітинні культури або проводять досліди на тваринах;
  5. Клінічні дослідження, фаза І: під час цієї фази декілька здорових учасників досліджень, які добровільно беруть у них участь, вживають нову лікарську речовину. Науковці вивчають шлях нової активної лікарської речовини в організмі людини, скільки часу потрібно на його виведення, чи є небажані побічні ефекти;
  6. З лікарської речовини роблять лікарський препарат. Тобто настає час, коли треба розробляти рецептури для виробництва таблеток, мазей, спреїв або лікарських пластерів;
  7. Настає час наступної, другої стадії, клінічних досліджень. Тут вже новий медикамент вживають декілька хворих пацієнтів (від 500 до 1000 добровольців). Під час цієї частини перевіряються реакції хворих на препарат, потрібне дозування. І, найважливіше, чи препарат взагалі допомагає від хвороби;
  8. Фаза ІІІ клінічних тестів: лікарі у різних країнах проводять тести, у яких беруть участь декілька тисяч хворих.

Якщо вже новий лікарський препарат з успіхом пройшов цей довгий шлях, тоді фармацевтична компанія, яка може мати свої власні науково-дослідницькі лабораторії або ж співпрацювати з науковцями університетів, подає документи для дозволу на виробництво цього препарату.

 

На жаль, розробка нового препарату – це не тільки довго, а й дорого. Тому більшість фірм перекуповують вже готові патенти, або виробляють генерику, препарати, на які дія патенту вже закінчилася.


Про оптимізацію і «препарати-за-потребою»

Зараз популярними є досліди зі зниження собівартості виробництва медикаментів (це питання є особливо гострим для компаній, які випускають генерику на ринок). Для цього всі виробничі системи та процеси намагаються зробити прозорими, оптимізувати їх. Часто це роблять, використовуючи спеціальні методи та інструменти «operational excellence». У цьому випадку кожен процес виробництва, навіть кожен крок робочого на лінії, ставиться під питання: «А чи дійсно потрібно змінювати три рази стерильні рукавички? Якщо так, то чи треба для цього кожен раз ходити у іншу частину кімнати? Може є сенс переставити коробку поближче до оператора?». Після успішно закінчених проектів з оптимізації дуже часто оператори, які працюють роками на своїх виробничих лініях та знають процеси як свої п’ять пальців, дивуються, скільки непотрібних речей, які тільки сповільнували діяльність, вони робили. 

Знизити ціни на кінцевий продукт вдається вкрай рідко. Адже на ці ціни, крім іншого, вплив мають ціни на електроенергію, воду, сировину. Але завдяки постійній оптимізації процесів вдається, принаймні, ціни не піднімати.

Ще одним новим, цікавим трендом фармацевтичної індустрії є виробництво «препаратів-за-потребою» (Pills on demand), які забезпечують індивідуальне лікування хворого. У цьому випадку пацієнти, які одночасно мусять приймати декілька різних медикаментів, отримують у одному блістері (упаковці) всі виписані лікарем препарати на тиждень, у потрібному порядку та дозуванні. Таким чином пацієнтові легше орієнтуватися у ліках, які він має вживати, та й можливість того, що він забуде про якийсь препарат чи зарано перестане його пити, сильно зменшується.

 

Щодо трендів у самих дослідженнях, то попуряним залишаeться метод комп´ютерного моделювання. Його використовують для складних розрахунків синтезу молекул, взаємодії між допоміжними речовинами, між різними препаратами. Вже є цілі інститути, які спеціалізуються на комп´ютерному моделюванні. За допомогою моделювання можна не тільки створити нові молекули активних лікарських препаратів, але і виявити, які медикаменти краще не вживати одночасно.

 

 

 

Про бактерії і відкриття

Одне з найбільших відкриттів минулих років полягає у тому, що бактерії стають резистентними до антибіотиків. І однією з причин є те, що лікарі дуже часто, навіть без потреби, виписують антибіотики, а пацієнти неправильно їх вживають.

 

Якщо говорити про наукові відкриття саме у фармації, то з часом стає все важче зробити якесь нове, фундаментальне відкриття. Хоча завдяки новим технологіям, які використовуються для аналізу та виробництва лікарських засобів, постійно відбувається розвиток та вдосконалення у цій галузі. 

Цікавий факт – часто науковці працюють із лікарською речовиною, плануючи її використання для лікування одної хвороби, як раптом, під час досліджень, виявляється, що вона може допомагати при іншій.

Як приклад тут можна навести Віагру. Науковці фармацевтичного концерну Pfizer шукали лікарську речовину, яка допомагає при коронарній хворобі серця, а під час клінічних досліджень був зареєстрований побічний ефект у пацієнтів чоловічої статі. Цікаво те, що і зараз, не дивлячись на сучасну техніку, такі випадки не є винятками.

 

Досить часто можна почути, що метод аналізу тієї чи іншої речовини застарів, він вже не є «state-of-the-art». Спочаку лише передові фармацевтичні компанії починають вживати новий метод. Але з часом всі інші мусять його використовувати. На виробництвах намагаються оновити обладнання і якомога більше оптимізувати та механізувати/комп´ютерізувати процеси. Таким чином можна підвищити якість продуктів і запобігти фальсифікації.


Про ліки

Те, що в Україні не випускають оригінальних лікарських препаратів в останні роки, мене не дивує, особливо зважаючи на старе обладнання, якому місце у музеях, старі приміщення та, напевно, брак висококваліфікованих спеціалістів, які знаються на сучасних технологіях. Під час одної пари у фармцевтичному університеті в Харкові викладач розказував нам, що у процесі виготовлення очних крапель їх необхідно фільтрувати крізь вату. Відповідь на моє зауваження, що наразі вже існують спеціальні пластмасові високоефективні фільтри, була прокоментована викладачем у класичному варіанті «А ми завжди так робили». Тобто після такої лекції студенти запам´ятають і надалі будуть використовувати застарілі матеріали та методи.

 

Щодо купівлі прав (патентів), тут є декілька методів виробництва та імпорту лікарських препаратів. Одна із можливостей – це виробництво препаратів за кордоном та їхній імпорт в Україну. Також можливо, що закордонна фармацевтична компанія вирішує відкрити чи придбати фармацевтичну фабрику в Україні. Тоді препарат, який належить головній фірмі, випускатимуть на заводі в Україні. У такому випадку вартість цього препарату буде дешевшою за вартісь закордонного аналогу. Ще можливий варіант, коли іноземна фірма дає замовлення українській на виробництво ліків. Це щодо препаратів, які захищені патентом. Але набагато дешевше почати виробництво препарату, на який вже не діє патент, так звані генеричні лікарські засоби. Тут фармацевтична компанія просто має можливість скопіювати медикамент у іншої фірми та пройшовши деякі формальності (як реєстрація, тести, мінімальна розробка) налагодити його виробництво. Цей метод є дуже популярним не лише в Україні.

 

У Німеччині фармацевтичний ринок дуже рухливий. Великі концерни купують маленькі фірми, за деякий час ці гіганти розпадаються і утворюють компанії середньої величини. Наразі тільки великі фармацевтичні фірми мають можливості інвестувати у дослідження нових препаратів, на які йдуть роки, але гарантії успіху немає. Компанії, які випускають лише генерику (препарати, на які вже немає патенту) також мають свої дослідницькі лабораторії. Але вони і мусять цілий час запускати у виробництво нові продукти, адже конкуренція на цьому ринку шалена.

 

На мою думку, те, що в Україні не виробляють своїх нових ліків – це і корупція, і відсталість української науки. А також, напевно, заскорузлість цілої системи, яка не дає можливості гнучкого реагування на потреби ринку.